0 Мами Че

Невідома-відома Іра Тітовська

Ірина Тітовська — одна з найпопулярніших конферансьє Черкас, організатор фестивалей, креативний режисер, авторка майстер-класу «Ораторське мистецтво». Вона може з легкістю створити нічну весільну церемонію та масовий захід для всього міста. Та, крім цього, вона турботлива дружина й мама 7 річного Назарчика, рукодільниця, у власній квартирі організувала міні-город, інколи підпрацьовує візажистом і дуже багато читає. Звідки в неї 25 година в добі, як їй усе вдається та чим займатиметься Іра Тітовська з чоловіком у старості, читайте далі.

«Для мене це приємний виклик»

Привіт. Наскільки дозволиш бути близькою до твого інтимного простору, ми поговоримо, яка ти поза робочими буднями та дверима власної квартири. Як тобі ідея?

Я дуже рада. Насправді, дуже рідко коли можна оголити душу й розказати все як є. Загалом, людям, які користуються моїми послугами, я більш цікава як професіонал. Тому для мене це приємний виклик.

А ти взагалі любиш давати інтерв’ю?

Мені подобається, коли запитання глибші, ніж: «Які в тебе плани на наступний рік?». Я люблю ділитися своїми спостереженнями, життєвими лайфхака, висновками. Якщо я можу сказати корисну річ, то я від того дуже тішуся.

Із твоїх сторінок у соцмережах стає зрозуміло, що ти часто навчаєшся, відвідуєш майстер-класи. Навіщо це тобі?

Я вірю в те, що зараз дуже швидкий час, як в «Алісі з країни чудес»: якщо ти не біжиш на всю потужність, то вже скочуєшся назад. Якщо ти не навчаєшся, якщо не дізнаєшся чогось нового, то ти залишаєшся на якомусь етапі свого життя. Дуже часто можна побачити дорослу людину, яка є, можливо, і глибокою, і розумною, але вона застрягла на якомусь певному етапі свого життя й далі не пішла. Це можна побачити на прикладі нафталінових викладачів: вони колись чогось навчилися й потім 30 років викладають дітям одне й теж. Паралельно йдуть дослідження, люди дізнаються багато нового, наука й техніка розвиваються, а вони викладають те, що в універі дізналися.

Тобто ти боїшся стати «нафталіновою» ведучою?

Якщо я не буду пізнавати щось нове, мені стане скучно жити. У мене є історія: вісім років тому я провела 3 підряд весілля відчула, що от я така молодець, у мене все вже виходить, і на одному з весіль не відчула емоцій. Я тоді реально злякалася. І пообіцяла собі робити все можливе, щоби проживати мить.

Як тобі бути в ролі вчителя?

Круто. Відчуття наповненості. Коли виходжу після занять, майстер-класів відчуваю, що займаюся роботою не заради грошей і це дуже приємно. Є люди, які щось знають, але вони це тримають, ніби в коробочці, як якийсь секрет. А я вважаю, що якщо ти свою коробочку не відкриваєш, то у неї нічого й не входить.

Ти не боїшся виховати конкурентів?

Не боюся. У кожного буде свій клієнт і своя робота, бо всі ми різні. Дуже багато людей обирають не лише за ціною, вони вибирають особистість. Є ведучі, які «валять» пошлі конкурси й жарти, від яких червонієш і на них теж є попит. Тому я знаю, що на Іру Тітовську теж завжди буде попит, якщо я не буду скочуватися і знижувати планку. І я за конкуренцію, бо вона стимулює.

А чого ти боїшся найбільше?

Я боюся бути поганою мамою.

Хто така погана мама, на твою думку?

Це та, яка не чує свою дитину, не присвячує їй час і відкупляється лише матеріальним. Та, яка залишає на довго дитину з іншими людьми, наприклад, їде на заробітки. Я не поважаю тих жінок, які є поганими мамами.

А як ти знаєш, що ти хороша мама?

По його очах, по довірі, по словах. Коли чую «Дякую, мамо, що ти мене народила», або читаю «Любовні послання» (у мене вже ціла колекція цих записочок). Я знаю, що роблю все правильно, коли він радіє, обіймає, прислухається і не хоче мене засмутити. Так, я можу помилятися. Але кожного разу думаю: «Як для нього краще? Що він відчуватиме?»

Судячи з твого Instagram і темпу життя, складається враження, що ти дуже рано прокидаєшся. Уже 12 дня, що ти встигла зробити?

Це правда, я прокидаюся о 6 ранку і правою рукою готую сину кашу, а в лівій у мене якась стаття чи майстер-клас. Сьогодні зранку читала Шкляра «Троща». Почитала, приготувала, зібрала малого в школу, дописала презентацію наступного фестивалю, далі написала міні-статейку, потім побігла на зустріч і прибігла на інтерв’ю.

Тобто за 6 годин ти змінила кілька професій?

Так, я встигла побути мамою, організатором, копірайтером і конферансьє.

 

«У наших стосунках ми й досі ходимо на побачення»

Давай, поговоримо про Іру Тітовську дружину. Як ви з чоловіком дбайте про романтику: вдвох чи хтось один має це робити?

Ні, я взагалі вважаю що стосунки — це партнерська робота. Якщо хоча б один не зацікавлений у тому, щоб усе було гаразд, то, вважай, кінець. У наших стосунках ми й досі ходимо на побачення. Відвели дитину в школу, а самі на каву.

Фото з Instagram-сторінки Іри Тітовської

Супер. А як відбуваються ваші побачення?

Якщо ми сильно втомлені після роботи, то йдемо в кіно або в інше місце, де можна триматися за руки, отримувати спільні враження, але не говорити. Якщо не втомлені, то йдемо в ресторанчик або на природу з чимось смачненьким. Кожного дня, звичайно, не виходить таке робити. Та час від часу знаходимо можливість. Ми можемо прямо одне одному казати, що час йти на побачення.

Це сміливо й чесно.

Для мене дуже важливо, щоб у сім’ї був діалог, навіть коли конфлікт. «Залиш жінку наодинці зі своїми думками й пиши пропало, бо вона вже стільки всього понапридумувала.» І Сірьожа знає, щоб усе було гаразд, треба поговорити про це зараз.

Ви про це домовилися на початку стосунків? Як ви до цього дійшли?

Ми достатньо пізнали одне одного до весілля й до народження Назара і зрозуміли як взаємодіяти, щоб у нас була нормальна сім’я. Хоча й зараз бувають конфлікти. Та цього не уникнути, бо коли дві людини живуть разом, тоді сходяться два різні світи. Навіть буває елемент фізичного чи психоемоційного навантаження. Наприклад, збираєш дитину в школу й повторюєш: «Назарчику одягайся, одягайся будь ласка, одягайся швидко», а він сонний чи йому потрібно помалювати. Я розумію що в дитини цілий всесвіт у голові, що для нього встигнути вчасно — це не важливо. Я не кричу, та в мене накіпає й коли Сірьожка запитує, що є їсти, можу сказати «Та коли я мала це встигнути?». Згодом виправляюся — вибачаюся й пояснюю, що зі мною коїться.

Інколи ти з чоловіком працюєш разом: ти конферасньє, він відповідає за технічне оснащення. Ви залишаєтеся в ролі дружини-чоловіка чи вмієте відокремити?

У процесі роботи я можу інколи директивно сказати «Зроби оце» або він мені, що таке завдання не було поставлено, а от коли перерва чи вже все завершується, ми знову стаємо парою.

Скільки років Ви разом?

Цього літа буде 10 річниця.

Є ідея як будете святкувати?

Ідей немає, бо втомлююся від свят. І для мене найкращий відпочинок – це вимкнути телефон чи переглянути кіно. Якщо я зроблю активне свято, відчуватиму себе на роботі і не зможу розслабитися остаточно.

А що тебе розслабляє?

Фільми, пляж, сонце, ліс. Якщо побачити мене на відпочинку, можна не впізнати, бо я лежу, мовчу, птахів слухаю.

Здебільшого люди відпочивають, спілкуючись, а ти мовчиш?

Так, у колі сім’ї я мовчунка. Інколи жартики вставляю, коли не можу стриматися.

Як часто ти відпочиваєш?

Дуже не часто. Це моя проблема, над якою я хочу попрацювати. Чи то в мене якась гіпервідповідальність за майбутнє сім’ї чи я не вмію відмовляти? Відпочивати я не зовсім вмію. Наприклад, я запланую, що на вихідних відпочину, потім дзвонять провести захід і я погоджуюся.

Ти взагалі нікому не відмовляєш?

Потрохи вчуся. Я відмовляю, коли відчуваю, що це не мій формат або не мої люди.

Чи є щось у стосунках із сином і чоловіком, що тобі не хочеться робити?

Син хоче, щоби я пішла з ним Дзеркальний лабіринт, а я його боюся, в мене, мабуть, така фобія. І я чесно кажу: «Зайчику, я боюсь. Мама не безстрашна людина і є речі, які мені страшно робити». Бувають і інші моменти, але йому пояснюю чесно, чому я відмовляюсь.

А чоловіку ти відмовляєш?

Відмовляю. Коли він одружувався зі мною, він бачив, що я не на 100 % пластилін. Наприклад, коли я втомлена чи в мене мігрень, я не готую їсти. Інша справа дитині, це я роблю завжди, бо сам він цього поки не може. А чоловіку я чесно зізнаюсь, що в мене немає бажання й сил це робити.

Ти за 10 років знайомства змінилася?

Звичайно. Я стала більш терпимою до побуту. Я не ідеальна господиня, я не буду розбиватися в «ліпьошку» заради чистоти в домі. Якщо вибирати між погратися з дитиною і прибрати — я вибираю погратися. Я не ідеальна в побуті.

Але ідеальна мама виходить?

Ну, для мене це важливо. Я не ідеальна мама, та я дуже намагаюся бути хорошою мамою. Так, і в сімейному житті між попрасувати сорочку й поговорити, я обираю друге. Можливо, не всі чоловіки це оцінили б. Та мій цінує, мені пощастило.

А Сергій який господар?

Ну, у нас поличка може півроку бути купленою й не прибитою. І я навчилася до цього терпимо ставитися. Не пиляю його за те, що він щось не зробив чи якщо затримується на роботі. За ці 10 років я зрозуміла одну річ і змінила свої консервативні погляди: він мені не належить, ніхто нікому не належить. Аще ніхто нічого нікому не винен. І за все що зробив – я вдячна, не зробив – ну що ж, не кінець же світу.

Слухай, ну, коли чоловіка немає по 20 годин, працює ночами, як ти зберігаєш спокій, довіру?

Я, як і кожна нормальна жінка, можу приревнувати. Та я ревную якщо щось цікаве в нього відбувається в роботі і він із кимось це проживає, а не зі мною. Оскільки наші стосунки ґрунтуються на дружбі, то мої ревнощі виникають через те, що він із кимось дружить більше. Як у дитинстві, коли дізнаєшся, що твоя найкраща подруга грається ще з іншими.

І що ти тоді робиш?

Ми говоримо. Я кажу, що хочу більше чути. Йдемо на побачення, спілкуємося годину-дві і все стає на свої місця. Тут дуже важливо говорити, екстрасенсорикою ніхто не наділений. От наприклад: що ти уявляєш при слові хліб?

Бездріждьовий хліб.

А я собі із зернятама соняшника, а хтось — батон. Навіть загальні слова люди чують по-різному, а такі поняття як: «любов», «дружба» або «я втомився», тим паче. Буває так втомився, що навіть дихати не можеш, а буває «втомився» й хочеш, щоби піднесли чашку чаю й обійняли, а буває просто спати хочеш. І поки ти не спитаєш «ти втомився, що ти зараз хочеш?» ти не розумієш, що відбувається.

 

«Мені так багато подобається, що я не всьому встигаю присвятити увагу»

Дуже цікаво дізнатися, яка ти в повсякденному житті. У тебе багато нарядів? Ти шопоголік?

Це моя й радість, і печаль. Я не шопоголік, і я не «дівчинка-дівчинка» з тих, що люблять багато суконь мати. Я люблю комфортний одяг — джинси, кросівки, це мій найулюбленіший лук. Та для моєї діяльності потрібно багато сукеньок, які швидко не мнуться, які підкреслюють переваги і приховують вади фігури.

Скільки в тебе суконь?

Штук 20 пристойних знайдеться. Але однаково немає, що одягнути.

50 відтінків Іри Тітовської 😉

А ти маєш ікону стилю?

Мені подобаються деякі стильні люди, але я так не одягалася би, бо мені не зручно. Я дуже любила стиль Людмили Гурченко. Вона до останнього залишалася жінкою. Мені подобається мода Америки 40-х — витончені лінії, підкреслена талія, та одягатися люблю зручно. У мене із собою постійно ноутбук, записник, книжка, пів літри води — і якщо я це все впихну в жіночу сумочку, то це вже не «сумочка». Тому я завжди беру із собою наплічник.

Ти маєш претензії до свого тіла, до своєї зовнішності?

Уцілому, у мене немає претензій. Та інколи думки з’являються «ну, мінус би 2 чи мінус 3 було би добре». Проблема в тому, що зовнішній світ не казав нам, що ти красива. А говорив «рівняйся на Машеньку». І зараз він диктує, що «ось  така сукеночка» краще «сидить» на розмірі С.

Ну, ці думки є в голові чи це просто стереотипи?

Є. Я знаю звідки. У дитинстві я була пухкенька дівчинка й мені казали «Іра, не їж пиріжки. Ти й так пухкенька».

Як ти говориш із Назаром про вагу?

Я кажу, що навіть якщо він набере кілька кілограмів це не буде критично. Що він не стане менш гарним, розумним, сильним. І якщо якась трансформація з тілом відбудеться, ні на що це в житті не вплине.

Іще один твій прояв жіночності — це любов до мейкапу. Ти інколи навіть фарбуєш наречених. Звідки в тебе це захоплення?

Перша наречена, яку нафарбувала Іра

Коли в підлітковому віці я взяла до рук кісточки, зрозуміла, що мені подобається косметика. Пам’ятаю мамину палетку Ruby Rose з 20 кольорів. Відкривала й мені це здавалося світом чогось неймовірного й загадкового. Одного разу потрапила до візажиста й думала, що вийду «каралєвішна», а він мене нафарбував некрасиво. Мені стало цікаво, як правильно нафарбувати незнайому людину. І я захотіла цьому навчитися. Перебуваючи в напівдекреті (бо я всеодно продовжувала підпрацьовувати),  я пішла на курси й мені дуже сподобалося. І якби я зараз змінювала професію, то на б’юті сферу

 

Ти така багатогранна.

У цьому проблема. Мені так багато подобається, що я не всьому встигаю присвятити увагу.

А чим би ти ще хотіла займатися?

Крім читання книг, зачісок, мейкапу, мені подобається аграрна сфера. Не поля, а садівництво і вирощування квітів. Я зараз на підвіконні вирощую мікрогрін. Мені дуже цікавий процес росту рослин, формування плоду, чинники від яких це залежить. Хотілося би це вивчити й попрактикуватися на піддослідній ділянці. До 7 класу я проживала в селі, тому квітник, сад і город були присутні в моєму житті. Тому, коли приходить весна і я не можу порпатися в землі, у мене якась аж ломка. Тому я й саджаю мікрогрін, цибульку, бурячки.

Буряк на підвіконні, серйозно?

Так, мікрогрін. 2 тижневі сходи кидаю в салат. Вони такі червоненькі самі стебла й зелененькі листочки, прикрашають будь-який салат дуже круто. Плюс там багато вітамінів.

Розкажи, як це зробити? Потрібно купити спеціальну ємність?

Можна не купувати, я використовую пластикову одноразову тару з-під готової їжі (з супермаркету). А крес-салат взагалі без землі росте. Маючи будь-яку ємність, наливаєте 2мм води, кидаєте насіння. Кожного дня збрискуєте й накриваєте поліетиленом. І через 5–7 днів у вас готовий до вживання мікрогрін. Можна навіть із корінням.

Тобто в старості ти будеш цим займатися?

Так, а ще в’язати і вишивати буду.

Ти теж таке любиш?

Так.

Робиш це зараз?

Так, вишиваю картину. Цей проект триває в мене вже 2 роки, бо вишиваю по 10 хрестиків. Але мене це заспокоює, це моя медитація.

Команда КВН “Зворотня тяга” та їхній тренер

Іще один твій прояв на сцені — це участь у КВНі Черкаської обласної ліги як тренер команди «Зворотня Тяга». Як тобі було виходити на сцену в складі команди?

Ой, я хвилювалася, немов дитина перед новорічним ранком. Мене прям трусило. Коли ти ведеш щось, то ти господар ситуації, а тут ти не розумієш повністю, як аудиторія відреагує на твою дію, чи зайде жарт, чи вдасться відіграти.

Як ти себе заспокоювала?

Ніяк. Я хвилювалася. Просто багаторічний досвід дозволяв конролювати голос і дії, але хвилювання було. Чесно.

 

«Хочемо в старості жити поза соціумом, але де є інтернет»

У Вас із чоловіком є спільна мрія?

Окрім того, що Назарчика вивчити, то в нас є ще про роботу — це побудувати автономну івент-компанію й будучи в позиції ідейного натхненника, керувати дистанційно, а самим проживати десь під лісом. Хочемо в старості жити поза соціумом, але де є інтернет.

Це буде Україна чи якісь тепліші країни?

Я патріот і хочу жити в Україні. У мене був момент, коли могла їхати працювати й жити за кордон, та я вибрала залишатися тут, народжувати, будувати сім’ю. У мене дуже глибокий зв’язок зі своїм корінням. Пам’ять роду дуже сильно живе, болить і все що я чула від своїх дідуся, бабусі, я трансформую в знання. Це не просто казка, а це все, що відбувалося з моїми близькими й рідними, з моєю кров’ю, а значить і зі мною. І не можна цього забувати чи якось пропустити.

Що Іра Тітовська буде робити в старості окрім городу й рукоділля?

Книги писати. У мене зараз початих 6 історій. У блокноті виписані сюжетні лінії, герої, але немає часу.

А про що ці історії?

Дві про моїх рідних. Історії, які мені розповідали дідусь і бабуся. Я нічого не хочу вигадувати, а написати те, що мені переповідали. Я дуже шкодую що вони пішли з життя, коли я була досить малою й не змогла все записати. Те, що в мене зараз є в пам’яті, я дуже хочу, щоби читали мої внуки і знали, що відбувалося з їхніми пращурами.

Інші кілька історій — це те, що почула в автобусах чи в інших місцях.  Я дуже люблю спостерігати за людьми і слухати їх. І коли я чую такі історію, я думаю «Це ж ціла книжка», записую, дофантазовую як це могло би перевернутися й ось — сюжет готовий. А також є запити на те, щоби систематизувати мої професійні знання. Це те, що я маю за своїх 12 років досвіду на радіо, телебаченні, проведенні свят і фестивалів. Але поки мені на це фізично не вистачає часу, тому писатиму в старості.

Ми дякуємо Ірі Тітовській за те, що довірилася й поділилася особистим та невідомим.

Чекаємо на книги 😉

Вам може сподобатися

Поки без відгуків

Прокоментувати